Вам са мною ніколі не быць. І мне з вамі не быць ніколі. Кветкам шчасця не ззяць, не жыць Ў чорным садзе чужога болю. Ў валасах вашых ранні шэрань Лёгкім водбліскам срэбра ззяе, Быццам зоркі на чорным небе Гэты водбліск душу кранае. Вашай стомы нічым не сцешу Акрамя дабрыні й спагады, І прайду, колкі трэба пешшу, Калі будзеце вы мне рады. Толькі знаю: бясконца жыць Немагчыма нам пад сінявою. І мне з вамі ніколі не быць.
Мне пригрезился рассвет На двоих один, Словно эхо прошлых лет Отдалось в груди. Память, думы не неволь, Пусто на душе: Эта жизнь и эта боль Не моя уже. На засов закрыта дверь В каменной стене. Я усну, и пусть теперь Он не снится мне.
Я да цябе ішла праз сотні вадаспадаў, Праз тысячы вятроў мільёнамі дарог. Я да цябе ішла, хоць снег на след твой падаў, Сцяжынку замятаў, каханне не бярог. Я да цябе ішла праз веснавыя воды, Агнямі незапаленых спатканняў. Я да цябе ішла, і нават перашкоды Не знішчылі ў душы маёй кахання. Я да цябе ішла – нямела наваколле, Хавала ад мяне маю тугу. Я да цябе ішла, хоць ведала: ніколі Табе прызнацца ў каханні не змагу. Я да цябе ішла…
Зінаіда Гасціловіч (Валожынскі раён, в. Падбярэззе)
Без цябе У гэтым свеце так холадна, любы. Без цябе Штосьці шэпчуць адчайнае губы. Без цябе Адчуваю сябе чужаніцай. Без цябе Мне так лёгка ізноў памыліцца. Без цябе!
Без цябе Патанае ўсё ў вусцішнай цемры. Без цябе Не прабіцца да сонечнай веры. Без цябе Не смяяцца мне суджаным ранкам. Без цябе Не назваць мне сяброўкай заранку. Без цябе!
Без цябе Лепш бы мне і зусім не радзіцца. Без цябе Не бруіцца любові крыніца. Без цябе Ў згубнай шэрасці тонут абшары. Без цябе Ў шэрым прысаку зноў курчацца мары Без цябе, без цябе, без цябе...
Самозванкой пришла я к тебе, Под чужой, незнакомой личиной, Мои очи застыли в мольбе, Всех мучений моих ты причина. Самозванка – я горе твоё, Я безумная, гордая, злая, Я забыла призванье своё, Лишь твоё я призвание знаю. Дай мне крест – я его понесу, Дай мне гвозди – вгоню их в ладони, Боль моя, как волчица, в лесу Под гнилою корягою стонет. Таю мёртвой ледышкой в руке, Гасну слабым огнём на морозе, В дальний путь ухожу налегке И глотаю солёные слёзы.
Александра Лопацкая (г. Вилейка) Я обиды свои собрала, Закопала в лесу спозаранку, Самозванкой к тебе я пришла... Не узнал ты меня, самозванку...
В темноте отпускаю слёзы... Пусть текут, ручьём, неспеша Этой ночью уходит к звёздам Босиком побродить, душа... Млечный путь подари усладу Чистым светом своим обвей Окунаюсь в твою прохладу... Помоги мне забыть о ней!... Разрывается сердце в клочья Разгоняя остатки сна... Собираюсь в кабак полночный Чтоб хмельного испить вина Там красотки в ярких нарядах Налетай! Наливай! Смелей!.. . Эй! Любезный! Подай мне яду! Только чистого брат! Не жалей...